Заньковецька в Тіндері
Заньковецька в Тіндері
Наша авторка пофліртувала на сайті знайомств від імені української акторки Марії Заньковецької, щоб дізнатися чи перепало би Марії щось в епоху Тіндера.
Ігноруючи прохання смартфону почистити пам'ять, я встановлюю Тіндер своєму хлопцеві і, під прикриттям важливої справи, починаю любовне розслідування.

Називаю себе в профілі Mary, беру загадковий портрет, де видно півобличчя. Роблю в фотошопі модний колаж, щоб збавити собі років і йти в ногу з часом. Все таки, моїй Марії 24. Я відкриваю такі карти: рідне село — Заньки, вчилася в Чернігові, граю в театрі.
Щоб збільшити свої шанси, я відкрита до дівчат і хлопців, хоча про бісексуальність самої Заньковецької мені нічого не відомо. Я роблю пошук по всьому Львову, підозрюючи, що мої сусіди-пенсіонери не поведуться на цю історію. Ну от, я лайкаю — чи як більше б пасувало моїй Марії — вподобую всіх студентів, турків, поляків, імпозантних мужчин, хіпстерів і хіпстерок і вмикаю режим очікування.

Тим часом сіла креативити в розділ профілю «про себе». Але лиш написала слово «люблю» (там далі мало бути щось про театр і ніжинські огірки) як на мене повалилися лайки і перші повідомлення. Я плюнула на той опис і сіла відповідати, поки клює.

В особисті пoвідoмлення постукав бородатий хлопець в білій сорочці, який стоїть до пояса в ставку:
— Привіт, і що ти любиш?
— Я люблю сцену, — не без пафосу відписала Марія.
Я намагалася використати максимум інфи про Заньковецьку в діалогах. Розповіла про дитинство і шлях в театр, дифтерію і тугу за Ніжином.
— Как ты стала актёром? — пише інший білий комірець
— З дитинства влаштовували з батьком сольні концерти. Він дуже гарно співав. А потім в Ніжині спробувала виступати, і з тих пір — це моє.
— Лайфхак. Але не для мене.
Виявляється, не всіх бентежать мої ретро фотографії, хоча більшість просить нормальних і буденних, що відверто ображає в мені Марію Заньковецьку.
— У тебе всі фото в такій формі?
— Якій?
— Всякі фільтри, додатки, а є проста нормальна фотка?
Довгих розмов не виходить, мені стає нудно, бо мої співрозмовники, як мені здається, не можуть зрозуміти мою закохану в театр душу.
— Я заради того, щоб виступати в театрі навіть з чоловіком розлучилася. Він був проти, хотів, щоб я залишилася вдома. А я пішла. Коли була перша вистава, то за кулісами геть зомліла. Мені тоді лікар підніс валер'яни, а Іван (актор, з яким ми грали) вина, то після цього я зібралася і відвиступала щонайкраще!
— Ух, вот это история, — відписав на це Ivan і зник.
В гру входить Michael і я наближаюся до провалу.
— Готуюсь до вистави.
— Що за вистава?
— Наталка Полтавка.
— Заньковецької? А чому ти своє фото не поставиш?
Я максимально обурююся і в гніві пишу йому
— Це моє фото.
А паралельно у мене накльовується побачення:
— Привітики, сонечко))
— Вітаю. А ви нахаба.
— Чому ж це?
— Надто швидко називаєте сонечком.
— Хм. окей. Буду мовчати)
— Не варто. Просто хоч би щось спитались...
— Та я залицяльник. а не співрозмовник))) І хочу десь піти погуляти не сам)) Ну там обнімашки, піцца, зірочки…)))
Але все таки я людина з тонкою душевною організацією, і хочу поговорити. А як я розкажу йому всю свою історію, про те, як я не говорила з батьком роками через театр, про те, як я одружувалася з Хлистовим з надією на творчу свободу і на те, що він дозволить мені вчитися. Я не написала про те, як в мені кипів фемінізм, коли чоловік сказав, що призначення жінки — сидіти вдома з дітьми.
Моя Марія посоромилася розповісти, про весь цей треш, як закохалася в чоловікового друга, і зрадила з ним, коли він забрав її грати в українському театрі. Ну не скаже ж моя загадкова театралка цьому нахабі з піцою і зірочками, що тільки тоді по-справжньому закохалася, і що за це батько її прокляв і вигнав з дому.

А на зв'язку вже наступний свайпер:


— Доброї ночі любителям моря.
— Полюбляю море?
— Невже підвела інтуїція? — так, чувак, я не Леся Українка.
— На жаль, так. Більше полюбляю степи, — відповідаю сухо, як тільки можу, гигочучи на всю кімнату. А потім знову:
— Чем занимаешся тут?
— Граю в театрі.
— Ухты. А тут что ищешь?
— Цікавих історій.
— Идем гулять тогда.
— Що пропонуєш?
— Вино и гулять.
— Я не п'ю, — обрубує Марія на найцікавішому місці.
Потім в грі з'являютсья дівчата і одразу питаю про головне:
— А що думаєш про український театр?
І тут я чую від Елеонори про відродження українського театру, про інтерпретацію Шевченка і Данте. Наааарееешті! Моя Марія тішиться і починає виливати душу:
— А я заради того, щоб виступати в театрі навіть з чоловіком розлучилася. Він був проти, хотів, щоб я залишалась вдома. А я пішла. Коли була перша вистава, то за кулісами геть зомліла, мені тоді лікар підніс валер'яни, а Іван (актор, з яким ми грали) вина, то після цього я зібралася, і відвиступала щонайкраще))
— Для мене театр перш за все і після всього — храм… Я не можу грати те, чого не розуміє серце…
— Чоловіки люблять щось таке вигадати, думаючи що заради них жінка має принести у жертву себе і свої інтереси. Я чомусь акторів завжди так і уявляла — з вином і заспокійливим) Мені здається, в театр і взагалі в мистецтво приходять тільки серцем, це важливо.
Далі питаю, чи не хотіла вона колись грати в театрі. Виявляється Елеонора пише вірші і хоче почути як їх читає і проживає хтось інший. Ех, мала, написала б ти це хоч на 100 років раніше.

Потім, коли я заглиблююся в біографію своєї героїні, я розумію для чого ця розвага з Тіндером може бути потрібною Заньковецькій. Помститися! Її коханий Садовський крутив романи з молодими акторками, як дикий, а Заньковецька страждала. А могла б шукати пригоди і свою голову. Я роблю це за неї, коли якийсь Рома пише мені таке:
— Не хочу тратити твій час і пудрити мозги.
— Тобто?
— Я хочу тебе добряче віддерти. Не більше.
— Ти не любиш рольові ігри?
— Я б хотів це спробувати. На яку роль придендую?
— Назар Стодоля.
А потім пишу іншому:
— Жінки здатні на дивні речі, коли дізнаються, що їм зраджують.
— І хто тобі зраджує?
— Чоловік.
— Так ти одружена? Цікаво, цікаво… Тоді що ж шукаєш тут? Хочеш зустрітися?
— Коли всі про це говорять в театрі, це просто нестерпно. Я не знаю, мабуть, хочу помсти.
— Хм… якої саме? Хочеш зрадити також?
— Мабуть .
— Давай перейдемо у більш зручний чат. У тебе є вайбер або телеграм?
Ну й актриса! Думаю я сама про себе і, на щастя, вчасно розумію, що треба зупинитися, щоб не наробити дурниць. Все таки, у мене в рухах смартфон мого хлопця, і мені й так доведеться пояснювати, хто такий Садовський.

Я закінчую експеримент, коли втомлююся відповідати на однакові повідомлення хлопців у білих сорочках, і мені стає зрозуміло, чому дівчата часто видаляються з Тіндера через два тижні. Коли Марію Заньковецьку свайпнули більше 90 людей, я зрозуміла, що пора змотувати вудочки.
Можна уявити, що було б якби я не перестала свайпати вправо іноземців на другий день. Чи пішла б реальна Заньковецька на побачення з фахівцем прийому і видачі вантажу в Ін Тайм, рекрутером чи трохи поетом? Думаю, пішла б. Не факт, що це б закінчилося любовною історією, але вона б це використала.
Кажуть, справжня Марія Заньковецька ходила в лікарню спостерігати за божевільними, щоб бути переконливішою на сцені, а тут така можливість сходити на побачення з будь-яким фріком. Думаю, вона б не відмовилася. І їй, не відмовили б теж. Треба було б їй тільки сходити на секонд і поробити «нормальних фоток».
Текст
Ілюстрації
Верстка
Олена Високолян
Олена Окунєва
Ірина Шарова
ще! ачьонє?